В цей день в храмі архістратига Михаїла, протоієреєм Михаїлом ГАЛИЧ, настоятелем храма, була звершена Божествена Літургія. Після Літургії було освячення винограду, яблук та інших фруктів і овочів.
Преображення Господнє — одне із дванадцяти найбільших свят, встановлене на честь об’явлення божественної слави і сили Ісуса Христа своїм учням. Християни, які живуть за Юліанським календарем, святкують його 19 серпня. Святі отці називали це свято другим Богоявленням.
Цю велику і визначну подію Преображення Христа описують в Євангелії відразу три євангелісти — Матфій (17:1-9), Марк (9:2-9) і Лука (9:28-37).
Преображення відбулось перед голгофськими стражданнями Ісуса Христа. В кінці служіння Господь Ісус Христос розповів Своїм учням про те, що Йому належить постраждати за весь світ, бути засудженим, розіп’ятим, і на третій день воскреснути. Апостоли вірили, що Христос і є Той Месія, Якого чекав весь Ізраїль, проте такі слова дуже засмучували їх, змушували сумніватися і бентежитися.
Щоб зміцнити віру апостолів, Спаситель продемонстрував трьом із них Свою Божественну славу, перш чим Його розіпнуть на Хресті. Це було необхідно для того, щоб під час Його майбутніх страждань, розп’яття і смерть на хресті апостоли не засумнівалися б у вірою в Нього як в Сина Божого.
Євангеліє про цю подію розповідає нам: «Одного разу, перебуваючи з учнями в Галілеї, Христос взяв з Собою трьох з них – апостолів Петра, Івана та Якова – і вирушив на гору Фавор. Зійшовши на вершину, Господь ненадовго залишив їх, щоб помолитися. У момент молитви обличчя Його раптом засяяло яскравим світлом, а одягу стали так сліпучо-білі, що на них неможливо було дивитися.
В цей момент з’явилися два старозавітних пророка – Ілля та Мойсей. Вони стали розмовляти з Господом про Його майбутній шлях в Єрусалим на хресні страждання. Петро запропонував Христу зробити на цій горі три кущі (намети, курені): «Господи! добре нам тут бути; якщо хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі».
Проте коли Петро говорив це, у небі з’явилося біла хмара, з якого пролунав голос Бога Отця: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте». Почувши голос з неба, апостоли злякалися і впали обличчями на землю в побожному страху, настільки їх вразило все побачене і почуте. Господь же підійшов, доторкнувся до них і сказав, щоб вони не боялися. Піднявшись і подивившись навколо, учні нікого крім Спасителя вже не побачили».
У момент Преображення Господь дав можливість трьом апостолам побачити поєднання двох природ у Христі: божественної і людської, так Він показав учням всю славу Свого Божества. Тим самим Він також вказав усім вірним християнам на їх майбутній стан у Царстві Небесному, майбутню славу їхніх тіл і душ.
Подія Преображення Ісуса на горі навчає нас, що щастя людини з Богом потребує духовного зросту, тобто пізнати Бога, пізнати себе, зрозуміти, що все в житті приходить від Бога, дане мені для мого добра. Для духовного зросту треба прикласти зусиль, жертвувати час на молитву, зректись грішного, тілесних пристрастей.
Після цього Ісус спустився з ними з гори до інших апостолів, і до народу. Спускаючись з гори, Спаситель заборонив Петру, Іоанну та Іакову розповідати іншим про те, що вони чули і бачили на Фаворі: «Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син Людський не воскресне з мертвих». Це було необхідно тримати в таємниці, так як Йому ще тільки належало постраждати за гріхи людства.
У народі це свято ще називають «яблучним спасом», бо у цей день традиційно освячують перші плоди, серед яких – яблука, груші, мед. Слід пам’ятати, що в цей день освячують не тільки яблука, но, і інші фрукти та овочі. Також слід пам’ятати що Господь прийшов не яблука спасати, а нас людей, тому називати це свято «яблучний спас» є неправильним і нерозумним! Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити перші плодів до Господнього Храму (традиція юдейського свята Шавуот — свято Кущів).
Звичка усе робити з Богом, усе починати і закінчувати молитвою була добре засвоєна нашими благочестивими предками. Звичайно, такій важливій події в житті хлібороба, як збирання врожаю, приділялася особлива увага. Як і в часи пророка Мойсея, перший сніп пшениці, перший кошик фруктів, перша чашка меду приносилися в храм як дар Богу, з вдячністю і надією, що милість Божа перебуватиме з людиною і надалі.
Звичайно, цей дар додому не забирали, приношення залишалося в храмі для причту і бідних.
Через таке наше вшановування Бога матеріальне набуває властивостей духовного, тимчасове стає вічним. Виражаючи свою відданість Богу через цю жертву – частину врожаю, принесеного в храм, – християнин отримував благословення на весь свій врожай, свій дім, своє життя.
Continue reading →
(40)
6/19 грудня свята Церква вшановує пам’ять святителя Миколая архієпископа Мір-Лікійського чудотворця.